Смотреть больше слов в «Словнику іншомовних слів»
трансцендента́льний (нім. transzendental, від лат. transcendens – той, що виходить за межі) 1. В схоластиці – найзагальніше поняття. 2. В філософії І. Канта – той, що зумовлює можливість пізнання; той, що одвічно притаманний розсудку і зумовлює досвід; не набутий з досвіду. 3. Т-а апперцепція – див. «апперцепція». 4. Т. ідеалізм – те саме, що й «критицизм»; назва, яку І. Кант дав своїй філософії на відміну від проблематичного ідеалізму Р. Декарта і догматичного ідеалізму Дж. Берклі. 5. Т-а логіка – ідеалістичні логічні вчення, які досліджують можливості всезагального і необхідного знання як позадосвідного, потойбічного.... смотреть
ТРАНСЦЕНДЕНТА́ЛЬНИЙ, а, е.У філософії – абстрактно-логічний, незалежний від досвіду.Дашкович думав, думав та під шум і лепетіння [лепетання] жіноче зов... смотреть
-а, -е. В ідеалістичній філософії – абстрактно-логічний, незалежний від досвіду. Трансцендентальний ідеалізм. || У схоластиці – гранично загальні поня... смотреть
-а, -е.В ідеалістичній філософії – абстрактно-логічний, незалежний від досвіду. Трансцендентальний ідеалізм.|| У схоластиці – гранично загальні понят... смотреть
[transcendental'nyj]прикм.transcendentalny
ад'єктивфілос.трансцендентальный
У філософії термін, який означає такі аспекти буття, які виходять за сферу емпіричного світу.
Трансцендента́льний і трансценде́нтний, -на, -не
Transcendental; transcendent
Безмежний, позасвідомний
див. трансцендентальний і трансцендентний
Transcendental
Transcendental
Transcendental
трансцендента́льний прикметник
филос. трансцендентальный
ტრანსცენდენტალური
ТРАНСЦЕНДЕНТАЛЬНИЙ ІДЕАЛІЗМ - термін філософії Канта, який позначає ідеалістичне тлумачення форм пізнання - споглядання (простору і часу) і мислення (розсудкових понять або категорій) Т. ому Кант називав його також "формальним ідеалізмом з метою відрізнити від "матеріального", тобто звичайного ідеалізму (котрий сумнівається в існуванні самих зовнішніх речей або заперечує його)". Матеріальний ідеалізм Кант поділяв на два різновиди: 1) проблематичний ідеалізм Декарта, який сумнівається в існуванні зовнішніх речей, тобто ставить проблему буття поза свідомістю, але не допускає ніякого остаточного її розв'язання до того, як буде винайдений достатній для цього доказ; 2) догматичний ідеалізм Берклі, згідно з яким речі в просторі - лише плід уяви С. аме з приводу даної форми ідеалізму Кант вважав "скандалом для філософії і загальнолюдського розуму необхідність приймати лише на віру існування речей поза нами (від яких ми отримуємо весь матеріал знання навіть і для нашого внутрішнього почуття) і неможливість протиставити будь-який задовільний доказ цього існування". Кант був упевнений, що винайшов такий доказ у своєму Т. і., і в другому виданні "Критики чистого розуму" намагався його підсилити, написавши спеціальний параграф "Спростування ідеалізму".М. Булатов... смотреть
ТРАНСЦЕНДЕНТАЛЬНИЙ і ТРАНСЦЕНДЕНТНИЙ - поняття філософії Канта: трансцендентальний означає: той, що зумовлює можливість пізнання, відповідає на питання: "Як можливе пізнання?", трансцендентний - той, що лежить поза межами свідомості й пізнання. Ці поняття пов'язані з двома межами у пізнанні, що їх визнає Кант. Першою є межа між формами споглядання (простором і часом) та мислення (категоріями) і явищем як об'єктом пізнання. Форми споглядання і мислення разом із необхідною єдністю свідомості ("Я") знаходяться по цей бік досвіду, передують йому та його обумовлюють, що і робить їх трансцендентальними. Другою межею у пізнанні, за Кантом, є межа між явищами і речами в собі, що непізнавані. Ці речі Кант називає трансцендентними, тобто потойбічними. В обох поняттях Кант виявив певні риси реального пізнання: активний дієвий характер суб'єкта, носія пізнавальної діяльності, і відмінність явищ від речей в собі. Перебільшення Кантом різкості зазначених меж мало певні підстави: він досліджував не формування пізнання, починаючи з дитячого віку, а пізнавальну діяльність зрілої людини, власне вченого, у якого і форми споглядання, і категорії, і єдність самосвідомості давно сформувалися і передують досвіду, і який вирішує наукові проблеми: "Як можлива математика, природознавство, метафізика?" Кант повністю усвідомив також той факт, що людина - найбільш важлива істота серед речей світу, що для пізнання вона має не менше значення, ніж об'єкти, і, отже, образи чи поняття є синтезом цих двох факторів пізнання. Поняття трансцендентного вийшло на одне із перших місць у західній філософській думці XX ст. і пов'язане у ній передусім із сферою людського буття. При усій різнобарвності в інтерпретації даного поняття різними філософськими напрямами їх об'єднує думка про специфіку людської природи, екзистенційних вимірів людського світу, про незвідність людини до системи об'єктивної предметності і законів, за якими дана предметність розвивається. Зокрема, йдеться про особливості гуманітарного пізнання у порівнянні із природничонауковим, протиставлення ідіографічного та номотетичного методів (неокантіанство, філософія життя). У філософській антропології (Шелер та його послідовники) людина розглядається в ракурсі біологічної недостатності, що виводить людину за межі її просторово-часової організації, її чисто тваринних потреб. Людина характеризується як істота, яка "трансцендує" саму себе, свою життєдіяльність, а її стрижнем виступає духовність як понаджиттєва здатність, яка виражає можливість безмежного трансцендування. Значну увагу проблемі трансцендентного приділили представники екзистенціалізму. Гайдеггер визначає трансцендентне як фундаментальну характеристику людини, що дозволяє їй долати уречевлений світ повсякденності і реалізовувати через проходження низки граничних, межових ситуацій (страх, турбота, вибір і рішення, совість тощо) істину буття. Ясперс особливо наполягав на необхідності концентрації зусиль особистості на піднесенні сьогодення до масштабів трансценденції, бо лише це уможливлює реалізацію ідеї свободи. Шлях трансценденції - це шлях від того, що можна охопити розумом, до того, що виходить за його межі. В західному релігійному екзистенціалізмі (а також неотомізмі) терміном "трансценденція" позначають надприродне, потойбічне, що виходить за межі того, що можна осягнути за допомогою природних пізнавальних здатностей і яке розкривається через віру. В атеїстичному екзистенціалізмі (Сартр, Камю) трансцендентне тлумачиться як ніщо, через яке здійснюється людська свобода і яке є необхідною умовою спонтанного творення людиною самої себе. Згідно з неофройдизмом (Фромм та ін. ), людина зазнає постійної потреби трансцендування, перевищення свого становища пасивної істоти.М. Вулатов... смотреть
трансцендентальный метод